с. Зіньків Віньковецького р-ну Хмельницької обл.

Перші згадки про поселення знаходимо під 1404 роком, коли польський король Ягайло подарував Зіньків з околицями та Сатанів Петрові Шафранцеві. 1431 року маєток передано іншому власнику — Петрові з Спрови Одровонжеві.
У 15 — початку 16 століттях Зіньків був головним містом Зіньківської округи, що тяглася до Дністра на південному сході.
У середині 15 ст. Одровонжі звели тут замок для захисту населення від татарських набігів. 1458 року Андрій Одровонж із дозволу короля Казимира дав поселенню маґдебурзьке право.
Після Одровонжів маєток був власністю Сенявських аж до середини 18 століття. В 15-16 ст. місцевий форпост відігравав значну роль в боротьбі з татарами. Коли 1453 року татари напали на Поділля і забрали великий ясир, зіньківський староста Ян Лящ погнався за напасниками і розгромив їх під Теребовлею. Яків Сецигневський розбив татар під Зіньковом у 1516 р. 1524 року турки й татари спустошили Поділля, обложили замок, та здобути його не змогли. Населення, яке ніяк не могло зажити в цих місцях спокійно, масово переселялося в 40-х роках 16 ст. у недалекий звідси та більш укріплений Бар.
Під час Хмельниччини Зіньків опинився в центрі воєнних дій. Місто було спустошено, чимало жителів покинули свої домівки та переселилися за Дніпро. У другій половині 17 ст. численні конфлікти Руїни не сприяли відбудові Зінькова. На початку 18 ст. Зіньків стає осередком гайдамацького руху, відображеного у місцевому фольклорі («Виступали козаченьки з міста із Зінькова»). У другій половині 18 ст. Зіньків став одним із опорних пунктів Барської конфедерації.
Після другого поділу Речі Посполитої в 1793 р. Зіньків входить до складу Російської імперії, де стає повітовим містечком. Проте з перенесенням державного кордону Російської імперії далеко на південь, у зв’язку з приєднанням до Росії Криму, Зіньків втратив своє стратегічне значення як місто-фортеця і в 1803 р. увійшов до складу Летичівського повіту. У 1843 р. власники села Вюртемберзькі продали Зіньків імперській казні за 6,8 млн рублів золотом. 19 ст. для Зінькова позначене бурхливим розвитком ремесел та промисловості (пивзавод, видобуток фосфатів, свічковий завод).
Під час подій 1918—1920 рр. Зіньків кілька разів переходив від одної влади до іншої, доки в грудні 1920 р. в селі остаточно не встановлено більшовицьку владу. Роки конфліктів значно зменшили населення Зінькова та зсунули баланс статей на користь жінок.
1923 – Зіньків став центром однойменного району, де мешкало 32277 осіб. У самому Зінькові було дві сільські ради: українська та єврейська (відповідно 943 та 812 дворів у 1926 р.). Не оминула Зіньків кампанія з розкуркулення селян, яка почалася восени 1930 р. (за неповними даними, у Зінькові було розкуркулено 42 господарства і вислано 118 осіб). Результатом колективізації стало створення 4 колгоспів. Незважаючи на значні продовольчі труднощі внаслідок конфіскації сільськогосподарської продукції, до масового голодомору в Зінькові справа не дійшла. З метою не допустити просочування за кордон інформації про штучний голодомор, партійні та радянські органи змушені були піти на зменшення хілібозаготівель восени 1932 року у прикордонних районах, до яких був і віднесений Затонський район (сьогодні — Віньковецький район).

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D1%96%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2_(%D0%92%D1%96%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD)